Люди, які прокидаються від любові.
Люди, яким доводиться бути сильними й витривалими.
Люди, які щоранку шукають у мові
літери ніжності, ніби корисні копалини.
Стійкі і вперті під високим небом люди.
Люди – беззахисні перед спокусами й вироками.
Знаки й знамення ввижаються їм повсюди.
Дерева за вікнами їм видаються великими.
Люди – з серцями, ритмічними від свободи.
Люди – позбавлені вибору, люди – закохані.
Люди – залежні від ненависті й насолоди.
Люди, яких убивають за людськими законами.
Люди, яких конвоюють до одиночних камер.
Люди, яких виводять на ранкові прогулянки.
Віра людини схожа на будівельний камінь.
Зима входить до міста нічними провулками.
Люди, яких мучить відданість, наче спрага.
Люди, які навіть до мертвих ставляться людяно.
Тепер зима – їхня спільна справа.
Тепер їм усім лишатися тут до лютого.
Тепер місяць буде світити в їхні кімнати.
Тепер у них не буде більше нічого.
Будуть тепер, обіймаючись, засинати.
Будуть тепер прокидатись, невідомо від чого.
Сергій Жадан 2017
